Влада й соціальна відповідальність: за що відповідає НБУ? І де пролягає межа між рейдерством і очищенням системи

За підсумками «банкопаду» 2014–2016 років виникає питання: що рухає фінансовим керівництвом країни, від рішень якого залежать долі десятків і сотень тисяч співгромадян? Де грань між громадянською відповідальністю та високою необхідністю прийняття таких рішень? В умовах втрати країною територій, продовження війни, безпрецедентної інфляції минулого року і триразового падіння вартості національної грошової одиниці дії Національного банку України швидше є безвідповідальними перед українським суспільством, ніж продуманою політикою, спрямованою на подолання кризи – вважає експерт Анатолій Дробязко. Про що пише Forbes Україна.

Сучасний банк – це високотехнологічне підприємство, діяльність якого спирається на передові розробки. У нинішніх умовах банкам необхідно конкурувати з новими носіями інформаційних технологій – телекомунікаційними компаніями і структурами, що надають послуги грошових переказів у сучасній цифровій індустрії. Водночас на внутрішньому ринку України ціна грошей вже визначається не стільки банками, скільки фінансовими інституціями, що мають ліцензії Нацкомфінпослуг.

Виживання банку на ринку значною мірою визначається його можливістю рухатися у фарватері технологічного прогресу. Банки є замовниками найсучаснішого програмного забезпечення, яке розробляється вітчизняними виробниками. А переведення банку під тимчасову адміністрацію або в ліквідацію – не тільки ставить хрест на витратах, яких зазнала ця установа на створення нематеріальних інтелектуальних активів, але і ставить під сумнів подальше існування фірм-виробників сучасних систем спеціалізованого програмного забезпечення.

Про що говорять банкіри

15 червня за керівництвом голови Комітету ВР із фінансової політики й банківської діяльності Сергія Рибалка пройшло засідання клубу банкірів на тему «Очищення банківської системи: наслідки та альтернативи». З доповіддю виступив заступник голови Комітету Михайло Довбенко, який у присутності двох заступників голови НБУ – Якова Смолія та Катерини Рожкової – навів сумну статистику «успіхів» за два роки регулювання банківського бізнесу.

Розглянемо соціальні наслідки рішень НБУ, спрямованих на виведення з ринку одного з популярних банків – наприклад, банку «Михайлівський».

Бізнес банку був спрямований на кредитування фізичних осіб за картковими проектами, зокрема й у межах організації продажів сучасної електронної техніки. Банк реально працював на збільшення попиту на внутрішньому ринку, тобто на той самий ВВП, про який так переживає нинішній уряд. Діяльність банку була прибутковою (за 2 роки до бюджету надійшло понад 340 млн гривень податків). Конкурентами на цьому ринку в «Михайлівського» були ІдеяБанк, Укрсиббанк, ОТП, ФорвардБанк – всі вони не з українськими коренями.

У результаті рішення НБУ з обігу пішло понад 310 000 емітованих українськими банком пластикових карток, зупинилися 86 банкоматів і 507 платіжних терміналів. Обнулилися витрати на програмне забезпечення – приблизно 20 млн гривень – яке підтримувало працездатність 82 відділень. Роздати вкладникам гроші, вкладені в нематеріальні активи, ніяк не вийде. А софт вже навряд чи вдасться застосувати в іншому місці.

У макроекономічному розрізі приблизні річні втрати від «банкопаду» за бюджетними платежами загалом щодо 80 банків складають 2,5 млрд гривень – якщо взяти за основу 2013 рік.

Позбавлені роботи

У доповіді заступника голови Комітету Михайла Довбенка фігурувала цифра: 45 000 безробітних банкірів із початку «банкопаду». Хоча якщо врахувати, що іноземні банки істотно «почистили» свою ритейлову мережу, то ця цифра, ймовірно, виявиться помітно більшою.

Що стосується банку «Михайлівський», то до втрати роботи мають бути готовими майже 1700 співробітників. У разі звільнення з ініціативи адміністрації кожному з них необхідно виплатити допомогу в розмірі двомісячного окладу (це 1-а черга в ліквідаційній процедурі, тобто попереду вкладників). І далі – до одного року можливого утримання безробітного за умовами фонду соціального страхування. Ці витрати досконально ніхто не підраховував, але якщо припустити, що 1500 осіб у середньому за три місяці знайдуть роботу (що більш ніж оптимістично), то тільки за цією статтею державі треба виплатити понад 15 млн гривень допомоги.

Є ще одна проблема – суїциди. На жаль, не всі висококласні фахівці віком 40+, які витратили довгі роки на кар’єрне зростання, переживають цю ситуацію без психічних втрат. Ще одна сторона – поразка у правах висококваліфікованих топ-менеджерів банків, яких регулятор «відлучив» від професії на 3–5 років, через різні «чорні списки НБУ». Вони змушені виправдовуватися, що не крали, а склалася така економічна ситуація, що клієнти потрапили в дефолт.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб замість вдумливої роботи з активами буквально «пече» кримінальні справи на колишніх колег. Керівництво Фонду бадьоро рапортує про понад 2400 позовних заяв у силові органи. Питання: скільки реально повернуто до Фонду цими особами грошей, якою є ефективність цієї роботи, або це спроба прикрити свою професійну неспроможність силовими органами?

Всі топ-менеджери банків (члени правління й ради) раніше отримували в Нацбанку дозвіл на займані посади та підтвердження бездоганної ділової репутації. Звідки ж тоді набралося стільки «фінансових шахраїв»?

Тепер розглянемо докладніше основні патогенні процеси в банківській сфері.

Руйнування малого й середнього бізнесу, конфіскація грошей у великих вкладників. На рахунках банку «Михайлівський» зависло порівняно небагато коштів суб’єктів господарської діяльності – 158 млн гривень. Проте, у понад тисячі клієнтів малого бізнесу фактично конфіскували гроші. За оцінками Комісії та зі слів Михайла Довбенка, їхній загальний обсяг щодо всіх виведених із ринку банків перевищує 200 млрд гривень.

Про який пріоритетний розвиток малого й середнього бізнесу як про державну програму може йтися, коли в підприємців немає гарантій збереження оборотних коштів у банках? Нинішнє падіння ВВП і мізерні темпи розвитку економіки – багато в чому прямий результат необдуманих дій НБУ й безвідповідальної соціальної політики, що проводиться у фінансовому секторі. Адже у разі падіння підприємств малого бізнесу без засобів до існування залишаються люди, які самостійно, без державних субсидій, годували свої сім’ї.

Конфіскація коштів у фізичних осіб, які через свою «необережність» довірили банку понад 200 000 гривень. Це саме той прошарок населення, який давав банкам інвестиційний ресурс. У порівняно невеликому банку «Михайлівський» вкладників із категорії «200 000+» налічується майже 3500 осіб. У разі визнання повернення коштів фінансовими компаніями на поточні рахунки клієнтів нікчемними постраждають майже 14 000 фізичних осіб. А втрата коштів фізособами складе майже 1,5 млрд гривень.

Цинізм цієї ситуації полягає в тому, що Фонд гарантування вкладів під час реалізації активів за новим законом стоїть у третій черзі, а вкладники «200 000+» – у четвертій. Раніше все було навпаки. Іншими словами, Фонду треба якось повернути свої гроші, а на вкладників – стимулу немає.

За два роки Нацбанк із Фондом провели «конфіскацію вкладів» на суму понад 200 млрд гривень. Не треба дивуватися, чому у 2013 році на банківських валютних депозитах перебувало в перерахунку понад $23 млрд, а зараз – приблизно $8 млрд. До того ж, на момент відкриття депозиту $20 000 гарантувалися ФГВ, а після девальвації вони перетворилися на $8 000, та й ті можна отримати «в годину по чайній ложці».

Про яке зростання ВВП можна говорити у разі проведення подібної конфіскаційної політики? Банківське кредитування упродовж двох із половиною років стискається як у корпоративних клієнтів, так і у фізичних осіб.

Справа «Михайлівського»: куди поїхав банк?

Виведення з ринку банку «Михайлівський» збільшує навантаження на Фонд гарантування вкладів на 2,5 млрд гривень. Це з урахуванням того, що Фонд вже залучив понад 60 млрд кредитів від Мінфіну і НБУ. Успіхи від реалізації конфіскованих у банків активів – 1,1 млрд гривень за минулий рік – не покривають навіть відсотки, які треба заплатити за кредитами (між іншим, це навантаження теж формується за рахунок кредиторів виведених із ринку банків, які стоять у далеких чергах).

Банкіри, які працювали з проблемними позичальниками, знають, наскільки це копітка й індивідуальна робота. Тут з’являється величезна зона для зловживань. Наприклад, неможливо притягнути до відповідальності юриста, який пропустив строки позовної давності у справі. Але ця «невелика послуга» в певних колах добре оплачується.

Або важко схопити за руку клерка, який тихо підмінив оригінали договору копіями, а без оригіналів документів судової перспективи в розгляді справи немає. Навіть не кажучи про те, що продаж фінансових активів – це блеф горою папок із паперами, які з великим дисконтом може купити тільки сам позичальник через підставних посередників. Саме тому Фонд – у третій черзі на отримання компенсації, а інші – «коли-небудь потім».

Кожен банк перебуває під щоденним контролем із боку служб пруденційного нагляду НБУ. Вся ця рутинна робота рано чи пізно ляже на стіл судової системи для оцінювання правомірності дій регулятора та топ-менеджменту. Тільки в нашій судовій практиці – рішення НБУ не можна оскаржити.

Чи працював банківський нагляд із банком «Михайлівський»? Безумовно. Регулятор знав і про схеми, які банк за взаємною згодою з НБУ збирався на два роки згорнути, і писав листи, погоджував терміни капіталізації, погоджував бізнес-модель, визнавав структуру власності прозорою, субординований борг реєстрував, вводив куратора.

Що робили регулятори в розвинених країнах, якщо банк втрачав ліквідність – намагалися швидко знайти інвестора і продати проблемну фінустанову. Це набагато краще, ніж ліквідувати. Тоді відповідальність перед кредиторами банку несуть нові власники, а старі ділять між собою один фунт доходу від інвестицій. У цьому разі кредитори банківської системи гроші не втрачають.

Однак «Михайлівський» вже знищено. І скаржитися нікуди – попередню Раду НБУ, яка визнала діяльність правління за 2014 рік незадовільною – розпущено у зв’язку із закінченням строків повноважень, а нову вже майже рік не сформовано.

Не виконує влада свої конституційні обов’язки й перед внутрішніми інвесторами. Відповідно до закону, усунути главу НБУ практично неможливо. Тому питання соціальної відповідальності за дії регулятора зависає в повітрі.